Участь в обласному конкурсі:« Чуття єдиної родини» Номінація: «Традиції моєї родини» Тема: "Вчительська естафета: традиції, що не згасають"
Сімейні реліквії, сімейні традиції ….В кожної родини вони різні, особливі. Це те, що з’єднує нас з нашими предками, допомагає доторкнутися до історії нашого роду, традицій. Традицією моєї родини є ПЕДАГОГІЧНА. Праця, а саме: передача професії вчителя з покоління в покоління.
А все розпочалось дуже давно: моя прабабуся Антоніна мріяла стати вчителем, але не судилось, важкі тоді були часи. Але свою мудрість, знання, любов до дітей, життєвий досвід, свою мрію вона передала своїй доньці Надії (моїй бабусі), яка втілила мрію своєї мами і свою в життя. Цю мрію вона плекала з дитинства. Зростала Надійка доброю, допитливою, розумною дівчинкою, зростала і мрія стати вчителем. Зараз бабусі вже немає, але є спогади про неї, я досі памʼятаю тепло її рук, ніжну посмішку та погляд. Сімейні фото - це найбільші сімейні реліквії, які дозволять поринути у минуле. Знаєте, як у пісні Андрія Кузьменка:
«Здається, шо то було так давно,
Коли в руках тримаю цей альбом». Бабуся стала вчителькою.
Отож мандруємо під супровід улюбленої її пісні ( «Пісня про вчительку»).
В бабусиному альбомі відображені цікаві фрагменти з її життя.
1.Перші світлини розповідають нам про сім’ю, дитячі та шкільні роки,
перші нагороди про закінчення Немиринецької середньої школи.
2.Далі було навчання у Хмельницькому педагогічному училищі. На цих фото ми бачимо, якою красунею була моя бабуся Надія.
А ось і диплом про закінчення педагогічного училища.
3.Розпочала свою професійну діяльність у Плужному Хмельницької області.
4.Але любов до рідного села повертає Надію Антонівну працювати у Немиринецьку середню школу.
На цих фото ми бачимо старе приміщення школи та нове, в яких працювала моя бабуся, а зараз навчаюсь я.
Випустила не одне покоління Ткачук Надія Антонівна, адже пропрацювала більше сорока років. Серед бабусиних вихованців - керівник нашого навчального закладу Козачук Людмила Степанівна.
Чорно-білі та кольорові фото передають радісні обличчя її учнів – тих, кого вона навчала, виховувала та підтримувала у шкільні роки. Кожне фото – це не просто зображення, а історія, пам’ять і підтвердження того, що справжній учитель залишає слід у серцях своїх учнів на все життя.
За сумлінну працю на освітянській ниві Надія Антонівна була відзначена численними нагородами, які є свідченням її відданості професії та значного внеску в освіту.
На жаль, бабуся відійшла у вічність і залишила після себе світло у серцях тих, кого навчала, у своїй родині, у добрих справах, які вона зробила.
Учительську естафету вона передала своїй дочці (моїй мамі Оксані), яка працює у Немиринецькому ліцеї вчителем початкових класів, продовжує вчительську традицію нашої родини.
У моїй сім’ї головною цінністю завжди була освіта. Мої бабуся та мама присвятили своє життя навчанню дітей і я мрію продовжити цю справу, ставши вчителем. Я хочу так само стати наставником для майбутніх поколінь, допомагати дітям розвиватися та знаходити своє покликання. Бути вчителем – означає залишати слід у серцях людей. Я хочу, щоб цей слід був світлим і добрим, щоб мої знання та підтримка допомагали дітям будувати своє майбутнє. Саме тому моя мрія – стати вчителем і продовжити традиції моєї родини.
